Стилевые доминанты поэзии Якова Щоголева (на укр.)

У цій поезії ми бачимо слова-символи, котрими просякнута уся творчість Якова Щоголева. Так, вітер у сприйнятті Щоголева – це символ швидкоплинності часу, скороминучості подій, він постійний свідок усіх подій на землі у віршах поета. Так, автор використовує цей символ у порівняннях, наприклад: «пролетіли, наче вітер ті часи» або

Проліта мій вік, як буйний

Вітер понад морем,

Бідний долею ясною,

Та багатий горем («Струни») [66, 23]

Варто відмітити, що тут вітер більше асоціюється з неприємними подіями автора, з лихою долею і горем.

У поезії «Квітка» вітер постає безжалісним ворогом, котрий усіх розлучає:

Та піднялись вітри з холодного краю,

По полю подули,

Захопили разом насіннячко наше

Й по світу роздули [66, 29].

Для опису такого вітру автор використовує епітети «буйний», «холодний», «морозний».

Проте є в творчості Щоголева і інший образ вітру, протилежний. Для нього автор використовує пестливу форму «вітерець», «вітерочок», «вітерок» – він, навпаки, вісник весни («і із теплого краю в наші степи вітерком тихо повіяло» [66, 40]), добра і злагоди. Для нього автор обирає епітети «свіжий», «теплий» тощо.