Димкина Казочка.

ДимкинаКазочка.

 Доброго вечора, хлопчики та дівчатка. Ніч сьогодні холодна, гучна, тож гуртуютеся ладненько та слухайте казочку. Так давно це було, що старі боги були ще юними та жили, переважно, в Індії. Звідти, після закінчення божествєнного технікуму, чарівного коледжу чи звичайної магічної бурси їх відправляли на практику. Бог Шива тільки но закінчив навчання. Тема практики в нього була - Шлях. Треба було освідомити, що таке той Шлях. Життя у богів вічне і якщо потрапиш на слизьку хибну доріжку, то мало що Батька та Матір зганьбиш, та ще і народ свій до біди приведеш. Складна тема. Та треба рушати в дорогу. Мудра Мати Сарасваті, та що володарка річок, порадила піти у далекий край, що поки не має назви. Там знайти тих, хто возить сіль на могутніх рогатих та добрих тваринах - волах. Як побачиш волів, знайди їх хазяїв, просись до них в помічники, будь ввічливий та вчись добре - такими словами проводжала Мати сина в чужий край. Щоб не забув рідну хату дала намисто з чарівного дерева рудракши. Багато доріг пройшов Шива, бачив дивних створінь - з одним горбом, та двома. З двома рогами, та одним. Ні, з одним рогом це не єдиноріг, бо їх не існує, а я розповідаю тільки самісіньку правду. З одним рогом був олень-невдаха, він давно щез, бо ... невдаха був. Не перебивайте! Дійшов Шива до великої ріки. Згадав про Матір - мудру Сарасваті, що володарка річок, Батька - Брахму - володаря Часу. Та сів перепочити. Як ось на водопої коло річки тварина! Вона була велика, з рогами, та на вигляд, доволі добра. Жувала собі травичку. Неподалік паслися колеги цієї істоти. Треба шукати хазяїв. - Агов! Є тут хто? - Це досить філософське питання, відповів хтось з кущів. По-перше, є ти, той хто питає, а по-друге, дозвольте привітатися - Півень. - Хто, вибачте? - Півень, птиця така, ось гребінець та хвіст, бачите? Правда я гарний? Та ще і розумний. Працюю тут будильником у чумаків. Та трохи філософствую для душі у вільний час. - Півень-філософ, отакої! Дивні міста у вас в країні. Доречі, як назва цієї місцевості? - Назву ми ще не вигадали, поки що просто Країна. - Добре, а підкажи мені, розумна птиця, як ви вітаєтесь один до одного? - Так і вітаємося - Слава Країні. - Плюс, прийняв. Треба якусь відповідь придумати на таке гучне привітання, та то згодом. Я, саме, прийшов до вас на практику, мені треба освідомити, що таке Шлях. - О! Друже, ти вчасно. Зараз мої хазяї запряжуть своїх волів, вирушать на Південь за сіллю, візьмуть тебе з собою. Хлоп ти, бачу, справний, м'ясо не їси, тварин любиш, тож будешь допомогати - волів мити, гній чистити, без діла не будешь. Хто як не чумаки знає, що життя це Шлях. Чумацький шлях. Шива був одягнений тільки в вузьку пов'язку - ланготу. Щоб його вид нікого не лякав, подарували йому добрі люди сорочку та штани широкі та зручні. Хай не дуже нові, але чисті. Крок за кроком йшли вози по Країні. Країна була досить мила, Шиві одразу припали до душі степи від краю до краю. Півень ранком всіх будив, на протязі дня вів з Шивою, якщо той не був зайнятий, філософські бесіди. Шива почав писати до батьків листа. Дуже просив, цитую: " Щоб народився я серед степу широкого у Країні милій" У Країні - богом клянуся так і написав, щоб мені кума ніколи чарку не налила, якщо я брешу! Мова, звісно, йшла про одну з його майбутніх інкарнацій, батьки могли по блату це влаштувати. Аж раптом дійшли до Криму. Крим вже тоді був наш, бо нікого крім нас не було. Біля Криму чумаки почали збирати сіль, якось там варити-парити. Навколо Криму прадавні укри копали море. Велике та глибоке. Настільки глибоке, як колодязь, куди, навіть, в літній полудень світло не потрапляє. Темне море. Чорне. - Агов, люди, навіщо ви цю глибоку яму копаєте? - Ми, юначе, не прості люди. Ми - козаки. Копаємо, бо треба. Ти чого тут вештаєся? - Козаки... Шива записав собі в блоктонтик, що козаки це такі створіння, що богів не бояться, багато працюють та дууууже цілеспрямовані. Та підкреслів - треба з ними товаришувати, мабуть напівбоги. Не дає спокою нашому герою думка - навіщо копати море? Півень порадив піти спитати у старої Ворожки. Ворожка жила неподалік на Острові, доооовгому такому острові. Моря ще не було, а острів вже був - отак іноді буває. Острів, єствесвєнно, чарівний, в казках інших не буває. На честь бога Джа, Шивіного родича з боку батька названий. Там у хатині живе Ворожка. Стара, як Всесвіт, та трохи недочуває. Молодик зайшов в хату, перехрестився на ікони, вклонився чемно. - Доброго дня, бабусю, мене звуть Шива, прийшов до вас запитати навіщо козаки море копають? - Синку, як тебе звати? Шило? Яке дивне ім'я, та нічого страшного, бувають і дивніші, от у моїй молодості ... - Бабуню... Вибачте, але мене звати Шива, а не Шило, я прийшов спита... Бабуня була реально глуха, та забула надіти апаратік. - Заходь, Шило, сідай. Кажи навіщо завітав? Треба сказати, що Шива це не просто бог, це той бог, що медитує спокійно, та якщо терпець закінчується - весь Світ начувається. Армагедон ващє без питань настає. - Бабусю....

- Бабусю.... Мене звуть ШИВА!!!! Ну, пам'ятаєте? Ом Намах Шивая...Шивая Ом Намах. Ну???? - Ой не чує баба... Махах? Який ще Махах? Терпець Шиви майже увірвався, він згадав найстрашніше своє ім'я, від грому якого народився Всесвіт, потім ще теорію винайшли та серіал зняли. - РУДРА!!! МОЄ. ІМ'Я. РУДРА!!! Від рокоту його голоса з неба почали падати зірки, а люди подумали, що то Микола Тесленко свої експерименти робить. - Рудий? Ну Рудий, так Рудий. А хто такий Шило? Ой не чує баба... Сідай та кажи на вухо бабусі як твоє життя, як мама, тато? А то до мене давно в гості не ходять. Іди оно у серванті цукерки бери. Серце Шиви розтануло від такої бабусі, та і до цього він бабусь не бачив ніколи. Взяв у серванті цукерок та чоколяду. - Бабуся, розкажи, будь ласка, навіщо козаки море копають? - Вони не море копати починали, онучок, не море... Було мені видіння - пройде багато років, та прийдуть до нас у Країну москалі-потвори своєю ордою. Та мучати-вбивати нас почнуть. Наші козаки їх, звісно, переможуть. Щоб було куди цих хробаків ховати - почали копати яму. Та якось захопилися. Море викопали. Воно, бачу, буде красивим. Шкода на цих потвор його витрачати. Хай дітки влітку приїздять та купаються, здоров'я набираються. - А з москалями що робити? - Не треба їх ховати, начаклувала я так, що вони відразу автоматично в самісіньке Пекло попадуть!!! Очі у бабусі засвітилися таким молодим ярим вогнем, що Шиві стало не по собі. Та це швидко минуло. Новий онучок допоміг бабусі прибрати хату та вимив карнизикі начисто, навіть під сервантом та ліжком. Карнизикі, то по вашому, "плінтуса". Літо добігало кінця, треба було повертатися додому та писати звіт з практиці. "Десь, у самих воріт Раю є Країна, де живуть могутні люди, чарівні дівчата, мудрі чумаки. Сміливі козаки охороняють ці ворота, щоб ніяка гидота до Раю не потрапила. Назви у Країни ще немає. Та у неї велике майбутнє. Велике майбутнє У КРАЇНИ" На добраніч, хлопчики та дівчатка. Солодких вам снів.